34400.net
Кузнецовськ - Новини без цензури
ГОЛОВНА // Блог // Подорожі рідним краєм // Стара Рафалівка

Стара Рафалівка

02.10.2010

3

2407

Стара Рафалівка

Країна: Україна
Область: Рівненська область
Район: Володимирецький
Рада: Старорафалівська сільська рада
Код КОАТУУ 5620889301

Засноване
у 1647 році
Населення: 435 чоловік
Площа: 18,707 км²
Густота населення: 23,25 осіб/км²
Поштовий індекс: 34354
Телефонний код: +380 3634
Водойми: Стир

Місцева влада

Адреса ради: 34354, Рівненська обл., Володимирецький р-н, с.Стара Рафалівка, вул.Центральна,25


На Рівненщині, на правому березі річки Стир стоїть, потопає у зелені садків мальовниче село Стара Рафалівка. 

Найдавніші згадки про населений пункт датуються 1647 роком, саме в цей час на території села був розташований маєток поміщика Рафаїла Романовського, з роду князів Чарторийських, чиє ім’я і було покладене в назву села.

На прохання власника села Павла Тетері 1666 року Рафалівка отримала королівський привілей на Магдебурзьке право та дозвіл на проведення чотирьох ярмарків та торгу. Але за правління польського короля Міхала Вишневецького, Павло Тетеря зазнав численних переслідувань з боку польських магнатів - його маєтки були конфісковані (в тому числі - містечко Рафалівка).

В другій половині XVII століття територія нашого краю відносилась до Володимирського воєводства Речі Посполитої.

Землі нинішньої Рівненщини входили до складу двох повітів: Луцького та Кременецького. В містечку Стара Рафалівка був створений ярмарок для жителів навколишніх сіл.

За третім поділом Польщі 1795 року Волинь і Полісся відходять до складу Російської імперії. За новим адміністративно-територіальним поділом містечко Рафалівка стає центром утворення Рафалівської волості Луцького повіту Волинської губернії з центром у Житомирі.

Станом на 1911 рік у містечку проживало 2 тисячі жителів, містечко належало Нарцизу Олізару.


На території села були засновані підприємства: газогенераторні та водяні млини, солярні, маслобойні та інші.

У 1939 році у селі проживало 1,5 тисяч чоловік, з них 400 євреїв, близько 80 сімей.

Взагалі історія єврейського населення нерозривно пов’язана з історією села. Єврейські будинки були розташовані по центральній вулиці та займали значну частину на сході села . Понад річкою Стир, поза Свято - Миколаївським храмом було розміщено дві єврейські синагоги (Любашев, Степань), єврейська школа, пошта, лазня, кузня, маслобійне підприємство.

На сході села розмістилося єврейське кладовище, яке збереглося і до наших часів.

Спочатку в Рафалівці була православна церква в честь великомучениці Параскеви, католицький костел, дві синагоги.

В наш час прикрасою села та краю є Православна Свято-Миколаївська церква.

Монументальна цегляна будівля в класичному стилі за типом Римських базилік перших віків християнства була зведена на кошти польського поміщика Рафаіла Романовського в 1783 р.

До 1837 року храм діяв як католицький костел. В його підвальній частині фундатор виділив приміщення для родинного поховання із входом в середині храму.

Коли в 1830р. під час страшної пожежі, котра знищила майже все містечко, згоріла в Рафалівці церква св. мучениці Параскеви, прихожани попросили владу передати православним костел, котрий пустував через малу чисельність католиків. За переказами, в 1837р. храм був подарований віруючим його володаркою - польською магнаткою.

З тих пір відкрилась нова сторінка існування церкви, як православного храму.

У ХІХст. Миколаївська церква набувала свого нового вигляду. У цей час прихожани та меценати прикрашали її внутрішній та зовнішній вид, звеличували місцевими святинями.

У період Польської держави прихожани захищали в суді право користуватися колишнім костелом. У воєнний та післявоєнний періоди не менше зусиль жителям села та його округи прийшлося прикласти, щоб зберегти свою святиню від руйнувань війни та замахів радянської атеїстичної влади.

В цей період на Рівненщині було знищено, закрито чи віддано в господарське користування більше половини релігійних та інших культових споруд, у тому числі і пам'яток історії.

Зусиллями прихожан, істориків, цінителів культури, згідно з постановою Ради Міністрів Української РСР від 24 їрпня 1963 р. № 970 "Про впорядкування справи обліку та охорони пам'ятників архітектури на території Української РСР" Свято-Миколаївська церква села Стара Рафалівка була внесена до списку пам'яток архітектури Української республіки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 2003 р. № 864 була підтверджена
історична цінність Свято-Миколаївської церкви як пам'ятки архітектури. На даний час Старорафалівський храм являється єдиною пам'яткою архітектури Володимирецького району та однією з монументальних споруд Поліського краю, які відображають архітектуру польсько-католицького періоду.

Після передання в 1837 р. рафалівського костелу православним, відкрилася нова сторінка в його історії. Храм набув свого нового вигляду, освячений молитвами віруючих, став духовним центром, православною святинею Поліського краю.

Історія Свято-Миколаївської церкви протягом більше 100 років була пов'язана з родиною священиків Янцевичів, котрі поперемінно від батька до сина звершували службу Божу в храмі.

Першим його настоятелем був священик Петро. На його плечі ліг весь тягар пов'язаний з ремонтом і перебудовою церкви.

З державної казни були виділені кошти, за які прихожани звели православний купол, перекрили дах, побудували дерев'яну дзвіницю. Тоді ж був поставлений перший іконостас. Історія зберегла його опис. Він був одноярусним, прямим, зробленим з ольхового (вільхового) дерева.
Нинішній багатоярусний дубовий іконостас з позолоченою різьбою був встановлений на кошти прихожан у 1900 році.
Підлога в церкві була дерев'яна, лише солія та вівтар були встелені кам'яними чотирикутними плитами. У північному передалтарі розміщувалось книгосховище та ризниця. Зліва від вівтаря - понамарка.

До 1858 року, шанований своїми прихожанами, служив в храмі св. Миколая отець Петро Янцевич.

Після смерті його справу продовжив син - священик Назарій. Довгих 53 роки він піклувався про храм та його прихожан.


Ставши настоятелем Свято-Миколаївської церкви, отець Назарій перш за все приділяв увагу духовному окормлінню пастви. Але не забував він піклуватись і про збереження та звеличення ввіреного йому храму та його духовних та історичних цінностей. Він зібрав велику для того часу бібліотеку духовної літератури (45 томів), крім того беріг зібрання древніх богослужбових книг, котрі лишилися і до нашого часу.

Отець Назарій почав вести літопис приходського життя. І було що писати, бо при ньому храм преобразився і отримав новий вид.

Ще в 1879 році бурею знесло стареньку дерев'яну дзвіницю. Виникла потреба перебудови купола і ремонту як внутрішньої, так і зовнішньої сторін храму. З дозволу церковно-будівничого комітету прихожани за свої кошти почали ремонтувати храм. У 1890-1891р.основні роботи були виконані. Був заново відбудований купол, обшитий жерстю і пофарбований в білий колір, в церкві перестелена підлога, над храмом в східній частині побудована двох'ярусна дзвіниця, нижній ярус якої цегляний, а верхній - з дерев'яного брусу, обшитий жерстю. Зведена дерев'яна огорожа.

В 1909р. була вимурувана нова цегляна огорожа. Це були останні труди отця Назарія. В 1911 році його змінив син священик Константин Янцевич. З 1911р. по 1943р., в тяжкі часи 1-ої світової війни, революційних подій 1917-1918рр., зміни політичного та церковного становища при Польщі 1919-1936р., 2-ї світової війни - отець Константин ніс священицький хрест .


В цей період, коли польською владою було забрано у православних багато храмів, головною заслугою
настоятеля та прихожан було збереження православної святині Полісся.
Після війни ставлення до релігії та релігійних споруд з боку радянської влади було неоднозначним. Багато храмів було зруйновано, деякі - назавжди закриті. Над тими храмами, котрі використовували віруючі, був суворий контроль. Будь-які ремонтні роботи проводилися лише з дозволу Відділу у справах релігії. Але трудами багатьох людей храм в 1963 році передали як пам'ятку архітектури під охорону держави, що допомогло зберегти його внутрішній та зовнішній вигляд. Завдяки тому, що він ніколи не закривався як молитовний дім, прихожанами були збережені його святині та той дух історії, котрий зберігається в храмах віками.

Після війни люди, під керівництвом духовних отців, почали відновлювати частково зруйнований війною храм. Історія залишила імена післявоєнних настоятелів Свято-Миколаївської церкви:о. Олексій Ткачук,о. Степан Пекарський, о. Петро Поздняковський, о. Олексій Костанович, о. Володимир Крот.

У 1948-1950 рр. – заново перекрили дзвінницю і дах.

У 1975-1979 рр. – проведено внутрішній розпис храму і позолочено іконостас.

У 1982-1984рр. проведено парове опалення і перекрито центральний купол, дзвінницю та дах, оцинкованим та мідним залізом.

В 1988 – 1991 рр. позолочено хрести і верхні куполи центрального купола і дзвінниці, а, також, захисні роботи фундаменту.

У 1995-1997 рр. було проведено реставраційні роботи огорожі і побудовано арку центрального входу в церковний цвинтар.

Багато святинь має Свято-Миколаївська церква. Справжньою окрасою її є дзвінниця з древніми дзвонами на ній. Їх одинадцять. Найдревніший із них, свідок відкриття церкви у 1783 році, має напис фундатора Рафаїла Романовського на дату відкриття храму. Самий величний дзвін був свідком передачі храму православним в 1836 році. Ще один вилитий на Ярославському заводі П.І.Оловянишникова. Інший датований 1888 р., з обох сторін має вилите зображення хреста та ікони. Поява його на Миколаївській дзвіниці пов”язана з приїздом на Волинь імператора Олександра 111 в 1890 році. Дзвін був подарований разом з лампадою, котра висить перед іконою Почаївської Божої Матері, на честь події описаної на ній " Впамять чудесного Спасения Государя Імператора Александра 111 і всего Августейшего семейства октября 17 дня 1888г.”
Ми щоразу чуємо мелодійний звук двох дзвонів з написами українською мовою ХУ111 століття, та двох – з періоду Польської держави ХХ століття. На одному із них напис польською мовою " В пам”ять 1900-річниці смерті короля Христа, 1933 р.”
Багато інших історичних пам”яток та народних святинь зберігає в своїх стінах цей храм і кожна несе в собі не тільки історію епохи, але й радості та турботи багатьох окремих людей, котрі її творили, оберігали та освящали своїми молитвами.
Дерев'яна, вкрита золотом гробниця та шита золотими та срібними нитками Плащаниця Іісуса Христа початку XIX ст., Через віки розкриває нам історію покаяння людини. Гробниця з Плащаницею була подарована храму його старостою за спокутування гріха святотатства.
В храмі зберігається древнє зібрання богослужбових книг та рукописів. Усіх їх можна розділити на чотири групи.
Богослужбова література - до них належать книги, котрі використовуються під час богослужіння:
Євангеліє та Служебник ХУ111ст., Мінеї, Октоїхи та Тріоді XVIII - XIX ст. (самим древнім являється рукопис періоду реформи церковно -слов'янської мови кін. ХУІ-поч. XVII ст.)
 Нотні збірники. Основну частину їх становлять збірники XIX ст. Є збірники квадратної нотації XVIII - XIX ст.
Офіційні документи та єпархіальні звіти: Метричні книги, Сповідні та Клірові відомості за 1840-1943 рр.

Окремо можна виділити документи та записи, котрі відображають церковно - адміністративну та фінансово - побутову сторони життя приходу. До них належить і рукописний літопис настоятеля Свято-Миколаївської церкви 1857-1911 р. протоієрея Назарія Янцевича та переписка приходського причту з Волинським губернатором по питанню капітального ремонту храму.

Кожен храм має свою саму дорогу святиню.

Миколаївська церква та село Стара Рафалівка знаходяться під опікою Божої Матері, велична ікона якої розміщена в древньому ківоті в передній частині вівтаря. Образ XVIII ст. оздоблений золотом і прикрашений короною та металевим відбитком кисті руки має особливу пошану у прихожан.

Ось уже 225 років щонеділі та в свята кличуть дзвони віруючих до служби Божої. Мелодія їхнього тризвону нагадує нам, що ще живе віра Христова в серцях людей. І кожен, хто почув призив, може прийти в храм Божий і з”єднатися в молитві зі своїми пращурами. Кожен бажаючий може особисто відчути цей дух молитви, дух історії, котрий зберігається і живе в Свято-Миколаївській церкві Старої Рафалівки – древній святині Поліського краю.

Священник Сергій ПРОКОПЧУК,  клірик Української Православної Церкви

Всього коментарів: 3
1
Олександр | 12.08.2011 | 18:38
+ (0) -
...
2
Катерінка | 10.11.2011 | 13:36
+ (0) -
Моя рідна церква!Стільки спогадів...
3
edu | 08.12.2011 | 21:45
+ (0) -
...
Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію, яку не встигли видалити чи пропустили адміністратори. Якщо у вас є докази, що наведені в коментарях факти не відповідають дійсності – звертайтесь на редакційну пошту info@34400.net з конкретними зауваженнями і коментарі будуть видалені.
Ім'я *:
Email:
Код *:

КАТЕГОРІЇ

Афіша Кузнецовськ
Все про події в місті
Подорожі рідним краєм
Туристичні розповіді
Релігія
Все про релігійне життя міста
Різне
Політикум
Все про місцеву політику
Творча майстерня
Проза, вірші, фото, малювання, рукоділля, історії з життя
Офіційно
Дорожній контроль
Інформує бібліотека

ТОЧКА ЗОРУ

Вараш чи Кузнецовськ? (2015)

Всього відповіли: 10367
Як вирішити проблему безпритульних тварин в місті?

Всього відповіли: 7254

Останні новини

 
200

34400.net © 2011-2016

Кузнецовськ - новини без цензури

Використання матеріалів сайту дозволено лише з посиланням (для інтернет-видань - гіперпосиланням) на "34400.net".

Адміністрація 34400.net не несе відповідальності за зміст коментарів