34400.net
Кузнецовськ - Новини без цензури
ГОЛОВНА // Дитяча творчість

Дитяча творчість

  «Дивосвіт» 

Так назвали свій літературний  альманах члени гуртка «Перші кроки у творчість» Кузнецовської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №1, засвідчивши не лише творчий, а й молодечий порив щедрих і щирих обдарувань юнацтва ХХІ століття.

Дейнека Ніна

Рідна мова
Україна багата піснею,
І на хліб, і на сіль, і на цвіт,
Та найбільше багата мовою,─
Це її дивосвіт.

В ній скарбниця народу закладена,
Бо без мови народу нема.
І слізьми була часто зволожена,
Щоб не зникнути без сліда.

В ній ─ мелодія незрівнянная,
В ній незвична краса буття.
Це історія наша славная
І щасливе, бурхливе життя.

В ній ─ веселкові барви чуднії,
В ній ─ малиновий передзвін,
Трави в лузі високі і буйнії,
І пташина в гнізді своїм.

Мова ─ перли народу безціннії,
Мова ─ подвиг його святий,
Соловейко на гілці калиновій
І Дніпро у задумі своїй.

Ми без мови ─ як сад без цвіту.
Ми без мови ─ як птах без крил.
Збережімо її для світу
Й для майбутніх усіх поколінь.

Козаки
Славні були ті віки,
Коли жили козаки.
Славні хлопці України –
Її вірнії сини.

Їхні славнії діла
Знає майже вся земля.
Їхня вірність Україні
У історію ввійшла.

Літо
Літо тепле й золоте,
Як кохаю я тебе!
Літечко ласкаве,
Сонце золотаве.
Потепліла вода в морі,
Заквітчались пишно гори,
Зацвітають гарно квіти.
Люблять пору цю всі діти.

Моє місто
Живу в чудовому я місті,
Воно є гарне й дуже чисте.
Кузнецовськ – це рідний мій
Край найкращий, дорогий.

Річка Стир тут протікає,
Кузнецовськ наш омиває.
Є прекрасні пам’ятки,
Біля них цвітуть квітки.

Через Стир є міст у нас,
Як ворота він для нас.
Ви приходьте в місто наше,
Бо воно у нас найкраще.

Для дітей є в місті БДЮТ,
Різні тут знання дають:
І з туризму, й малювання,
І в’язання,й вишивання.

В Кузнецовську є РАЕС,
Її знає світ увесь.
Постачає вона світло,
І енергію, й тепло.

Завітайте ви до нас –
Проведете гарно час.
Кузнецовськ – це місто «ас».
Запевняю, любі, вас.

Моє місто
Етюд
  Моя дорогоцінна, люба й мила перлинко Полісся! Мій рідний Кузнецовську з могутньою РАЕС! Ти мене завжди
зустрічаєш ніжним шелестом листя тополь, прозорими,  
 наче розсипані перли, росами, теплим сонечком. І влітку, і  
 взимку ти таке чудове і світле для мене. А коли після грози  
 залишаються калюжі і в них купаються промінчики  
 сонечка, здається, там хлюпочуться золоті рибки, плавають  
 чудернацькі морські коники. І кожна квіточка, кожне  
 деревце неповторні для мене. Яким моє місто не було б –  
 моє єство не бажатиме більшого.

Українка
Я – громадянка України,
І це моя є Батьківщина.
Вона ─ це все, що в мене є.
Вона єдина вабить серденько моє.
Вона є незалежна і найкраща.
В долонях її я не пропаща.
У неї у душі вкраїнська мова,
Завжди любити я її готова.
Тож бережімо її, люди!
І нам самим ще краще буде.
Бо те, що має Україна,–
То наша слава беззупинна.
І кожна мати, й кожне немовля
Приносить добре слово Батьківщині.
Ми пасажири є одного Корабля,
Одна з яких кают – це Україна.

Осінь у лісі
Казка

  За далекими-далекими горами, за глибокими-глибокими морями жив вічнозелений ліс,бо до нього ніколи не приходила осінь. Він був не лише зелений, а й мав багато різних кольорів, але жовтого там не було. До лісу з далеких країв прилітали пташки і розповідали, що є на світі красуня-осінь, що забарвлює дерева в жовтий колір. Ліс весь час мріяв про те, щоб у нього хоч один лист позолотився. Не хотіли лише ялина і сосна, які мали зелене вбрання і дуже ним пишалися.
  Та одного разу прилетіла сорока і принесла на хвості новину:
  – До лісу наближається крр-рррасуня, яка тримає у руці жовтий пензель і фарби.
  Ліс дуже зрадів, а дерева почали припрошувати її:
  – Заходь до нас, люба чарівнице, ми тебе вже зачекалися.
  Осінь ще здалеку лагідно усміхнулася і почала розмальовувати травицю, деякі деревцята неповторними жовтогарячими кольорами. Коли красуня зайшла в ліс, одразу почала розмальовувати дерева жовтим кольором. Коли ж підійшла до ялини і сосни, мовила:
  – Любі пані лісу, чому ви не радієте? Адже всі дерева радіють, що в них жовте листя.
  Ялинка на це відповіла:
  – Нам не потрібні твої барви: нам і так подобається наше вбрання.
  Осінь трішки засмутилася від почутого, що аж листочки дерев полетіли додому. А потім красуня знову почала літати і розписувати дерева. Раптом крапелька жовтої фарби впала на сосну і та голосно мовила до подруги:
  – Моя люба ялино, я вже буду жовта, як і всі. Прошу, не забувай нашої дружби.
  Та коли сосна глянула на себе, відразу побачила свої любі зелені голочки.
  Відтоді сосни і ялини мають лише зелене вбрання, але коли сосни старіють, з них сиплються пожовклі голочки.

Ліщук Софія

Рідна мова  
  Ти – золото вкраїнських пшеничних полів,
  Ти – безхмарне небо над простором степів,
  Ти – барвисте літо, зелена весна,
  Мово наша рідна, ніжна чарівна.

  Ти – наше багатство, наша гордість, честь,
  Пісня, що лунає над лугами десь.
Кущик калиновий чи могутній ліс ─
  Ми тебе знайдемо, бо ти живеш скрізь.

  Ми тебе почуємо в трелях солов’я
  Чи в народній пісні навіть жниваря,
  В голосі зозулі, у скрипі сосни
  Чи в веселій пісні дівчини-Весни.

  Ми твій голос чуємо в шепоті трави, 
  В шелесті кленової сухої листви:
  Тож живи ти завжди і не помирай ─
  Матінку-Вкраїну вічно прославляй.


***
Серед степу широкого
Десь стоїть могила.
Вітер виє, сонце світить ─
Се Вкраїна мила.

Тут Шевченко спочиває
В Каневській могилі.
Від турбот і горя має
Відпочинок нині.

Все робив для України,
Жив, творив для неї.
Вірним Матінці зостався
До смерті своєї.

І хоч поета вже немає,
Життя по течії пливе,
Та кожне серце пам’ятає,
Він в людській пам’яті живе.

Весна
Весна до нас один раз в рік приходить
Із теплих тих і сонячних країв,
Де цілий рік у травах, квітах бродить
Серед степів, полів,садів,лісів, гаїв.
А як почує в небі крик лелечий,
То тихо й непомітно з ними полетить.
В той край, де сніг і холод ходить.
Зима й мороз у краї тім царить.
І молода красуня чорноброва.
Стару, холодну вижене Зиму.
І заспіває пісню вся діброва,
Воскресне все, устане з злого сну.
І вийде тепле сонце чарівне,
На землю сіру лагідно погляне –
І вмить усе на світі розцвіте,
І всім так любо, тепло стане.

Кузнецовську
Тебе ціную і тебе я бережу,
Тебе люблю, тебе я звеличаю.
Коли ти в горі, завжди я тужу
Та радість із тобою розділяю.

З тобою проводжаю птахів восени,
Весною їх з тобою зустрічаю.
З тобою я сумую за минулим літом,
З тобою радісно весну вітаю.
О Кузнецовськ! Хто дав би мені крила,
Щоб птицею у вись я піднялась
І щоб на тебе звідти подивилась,
І звідти щоб тебе обійняла.

Галкіна Євгенія

Рідна мова
Рідна мова наша мила
І багата, і красива,
Бо вона у нас одна.
І ріднішої нема.

Хто почує ─ не забуде
Ту красу солодких слів.
Пам’ятати завжди буде
Солов’їний, ніжний спів.

Рідна пісня пролунає,
Розіллється у гаях.
  Надзвичайну силу має,
Щоб звучати у серцях!


***
Захищайте, люди, Стир,
Не кидайте бруду в вир.
«Пам’ятайте про красу –
 Я вам радість принесу!
Ні сльозинка, ні краплинка
Не врятують вже мене.
Я ж малесенька частинка
І прошу: щадіть мене».

Що таке дощ?
Одного разу, восени, довелось мені під дощем іти.
Я слухала, як стукав він по дахах сірих будинків.
Я слухала той дзвін, й не вистачало описати слів.
А потім мені сумно стало. 
Мені здалось, що дощ - то сльози,
Від них несе то смутком, то морозом.
І сліз отих було немало.
І знову я запитую себе:
─ Що таке дощ? Хто відповість мені? 
А відповідь – ніхто…
Для когось ─ це життя і музика природи,
Для іншого – нова пригода.
У кожного уявлення своє.
Як бачите, і в мене воно є.

Легенда про Осінь
  Колись давно природою на планеті керувала королева Літо. Всі: тварини, рослини, річки й озера – були задоволені такою владою, встановленою могутньою королевою. Ніхто не міг зрівнятися з її красою, й ніхто ніколи не заперечував Літу.
  Та одного разу прилетіла звідкілясь у ті краї не відома ще нікому пташка. У дзьобі вона тримала лише одну насінину золотистого кольору. Раптом насіння впало вниз – могутня матінка-земля в ту ж мить прийняла її в свої обійми.
  Пройшов рік. З насінини проросло маленьке деревце незвичайного кольору. Листя на ньому було то жовте, то помаранчеве, то червоне. Розгнівалася королева Літо, коли побачила, що порушився устрій, який панував у лісі, і звеліла спалити деревце.
  Та нічого в неї не вийшло: з незвичайним деревцем нічого не сталося, навпаки, воно продовжувало рости.
  Уночі це диво стало змінюватися. Деревце перетворилося у чарівну дівчину, яка могла красою позмагатися лише з самою королевою.
  Де дівчина не ступала, до чого вона не торкалася, - все немов спалахувало вогнем. Усі дерева миттю змінювали своє забарвлення, тварини ховалися, поля давали щедрий врожай, птахи відлітали у теплі краї – лише найсміливіші залишалися. Так народилася Осінь –одна з найвідоміших пір року.


Єзгор Аліна

***
Тяжке життя спіткало Кобзаря,
Бо жив в тяжкі години.
Йому судилась доля страдника
Від юних літ і до могили.

Ішов дорогою життя
І бачив біди у світах,
Людей всіляких зустрічав,
 Та віри в Бога не втрачав.

Як впало на голівоньку дитячу
Сирітство раннє та недоля,
Здавалось, що життя немає,
Та вогник у душі не танув.

Тож Бог Шевченку хист великий дав,
Що врятував його в тяжку хвилину.
Не опустились руки в Кобзаря ─
Він став великою людиною.



Кузнецовськ ─ мій рідний край
Кузнецовськ ─ мій рідний край,
Моя домівка, радість і тепло.
Як вільна птиця, що літає в небесах,
Я відчуваю волю і добро.

В нім люди, щедрі і привітні,
Завжди зустрінуть радо вас.
Дадуть добренько попоїсти 
Й повеселитись в той же час.

Тут є чудова річка.
Тут є чудовії поля.
Зелений ліс і тепле сонце.
Тут моє серце і моя душа.


Смірнова Анастасія

Дощ
Похмурі хмари небо затягають,
І блискавка видніється здаля.
Що зараз буде: щось чарівне?
А може, зле?.. Чи неймовірне?
І перша крапля впала на долоню,
І перша крапля ─ мов душа моя.
Та перша крапля перетвориться у море,
Та перша крапля напоїть поля,
Та перша крапля,
Та єдина крапля, 
Що перетвориться у дощ…

Весна
Коли сонце сяє, коли квітнуть квіти,
Коли грають жваво на вулиці діти,
Коли промінь сонця грає у волоссі, 
Коли сніг вже тане на моїм порозі,
Коли ластівки вже прилетіли,
Коли все квітне і радіє,─
До нас прийшла ясна,
Квітуча й радісна Весна!


Берьозкіна Ольга

Рідна мова
Рідна мова ─ кольорова,
Рідна мова ─ колискова,
Рідна мова ─ чиста,
Грайлива й барвиста.
Рідна мова ─ далеч солов’їна,
Рідна мова ─ пісня України.
Рідна мова ─ це і спів, і казка.
Не забудьте ви її, будь ласка.


Весна
Прийшла до нас весна, весна чарівна!
Усе поприкрашала і пісню заспівала:
  ─ Нехай все живе, нехай все квітне,
  Листочки, трава ─ усе непомітне!
  Нехай всі тварини живуть і веселіють, 
  Рослини усі сонцю радіють, нехай живуть люди,
  Хай будуть веселощі, щастя усюди!
  Здоровим хай буде усе, що живе,
  І кожен по-своєму хай зацвіте!
  Прилетіли всі птахи,
  В траві застрибали комахи,
  Весь ліс, всі луги ─ усе гомоніло.
  Прийшла весна і усе зраділо!

Радоман Євгенія

***  
Тарас Шевченко дуже милий,
Його ми любимо усі.
Його «Кобзар» правдивий, щирий
Читають старші і малі.

А скільки горя і печалі
Приніс йому володар-цар?
На заслання його погнали ─ 
Та він не втратив Божий дар.

Любив безмежно Україну,
Бажав їй волі і добра.
Тож дякуємо йому нині 
За слово рідне з «Кобзаря».



Весна
Іде до нас весна-красна, 
З теплом усіх вітає.
А зимонька мороз несе ─
Іти не поспішає.
Та ось іде весна! Ура!
Вона несе нам сонце.
Яка щаслива це пора,
Лунає сміх з віконця.


Овечкін Вадим

Рідна мова
Нам мова рідна рани злічить,
Нам мова рідна захист дасть,
Нам мова рідна допоможе,
Врятує у непевний час.

Без неї ми ─ як цвіт без гілки,
Як люд без певної мети.
Зростай, квітуй, рясній барвінком,
Примножуй в серці доброту.

Блищик Дар’я

Святкові канікули
Канікули свої я полюбляю
І кожен рік цього свята чекаю.
Новий рік – це дивовижне свято.
Чудова ніч, у яку див трапляється багато.
Зимою санчата весело cковзаються з гори,
І чути шумний гомін дітвори.
Канікули свої я полюбляю,
Бо це найкращі у житті – я знаю!


Осінь
Приходить до нас чудова пора,
Що рада їй уся дітвора.
  Раді дерева, трави, кущі у жовтім вбранні.
  Полетіло листя клена додолу,
  Веселі учні йдуть у школу.
  Коли червоніє горобини гарне намисто,
  Падає осіннє листя золотисте.
  Люди збирають багатий врожай.
  Осінь, знову у гості до нас прилітай.

Щастя
  Щастя ─ це коли є в тебе здоров’я.
  Щастя ─ це коли є найзаповітніша мрія.
  Щастя ─ це коли завжди є надія.
  Щастя ─ коли в тебе є велика родина.
Щастя ─ це коли є в нас рідна Україна!



Савонік Вікторія

Вовчик
Вийшов Вовчик у садок,
Щоб поїсти там грушок.
Вирвав грушку – там черв’як,
Вирвав вишню – там слимак.
Вирвав яблуко – гниле.
Що це з ними: щось не те.
Ой піду я до бабусі
І посплю на правім вусі.
Задрімав. Павлусь у двері:
– Ой, ходім на каруселі.


***
Тарасе, спасибі за все,що ти дав.
Віршами своїми зігрів ти нам душу.
Безсмертні поради усім нам подав,
Якими тепер скористатися мушу.


Сонце
Символом сміху стало сонце.
Своїм світлом сягає струн сивих століть.
Сонце сплітає сторінку світу,
Сповнену світлих слів


Смолянська Анастасія

*** 
Коли Тарас був на засланні,
Про Україну він писав.
Всю правду він розповідав
Про українців безталанних.

За правди слово постраждав,
Та не відрікся від Вкраїни,
А нам, нащадкам, передав
Свою любов до Батьківщини.

Тому несімо у світи
Його любов і «Заповіт»,
Щоб вогник правди не згасить,
А в кожнім серці запалить. 


Моє місто
Моє місто – край чудовий,
В Кузнецовську я живу.
Моє місто – край поліський,
В ньому я росту.

Парк у ньому є чудовий,
Є фонтан, Палац культури,
Є музей в нас краєзнавчий,
Навіть є дитячі мури.

Ця частиночка Полісся –
Це мій рідний дім.
Я у ньому народилась
І радію в нім.


Шевчук Катерина

Як я розумію щастя
Для мене щастя – це моя родина.
Для мене щастя – мати-Україна.
Для мене щастя – це поля родючі.
Для мене щастя – це птахи співучі.

Для мене щастя – це сади квітучі.
Для мене щастя – це хліба пахучі.
Для мене щастя – це ромашки в лузі.
Для мене щастя – це найкращі друзі.



Золота осінь
Наступає осінь, осінь золотая.
Листя опадає з багряних дерев
Достигають в саду фрукти запашнії,
Як радісно всюди і втішно тепер.

Осінь в платті жовтім все навкруг змінила,
Й пожовкла травичка тихо шелестить,
Птахи заспівали жалібненьким співом,
Бо вони вже знають, що невдовзі в путь.

Сумно зашумів струмок й зажурились квіти.
Небо темно-синє стало навкруги,
А зима старенька вигляда з діброви,
А бабине літо ще летить, летить... 

Савчук Ганна

Рідна мова
Мова мого народу ─
Для мене лише одна.
У ній я чую материнське слово
І дзвінку пісню солов’я.

Мова мого народу ─
Для мене лише одна.
Я чую в ній бурхливі води
Синього Дніпра.

Мова мого народу ─
Для мене лише одна.
В ній чую пісню свободи
Чаруючих гір Карпат.

Мово мого народу,
Ти для мене лише одна.
Коли чую твої слова,
Наповнюється щастям душа моя.

Мово моя, найдорожча
З-поміж всіх подарунків земних, 
Берегтиму тебе як скарб
Все життя, до останніх днів.

Вітковська Олександра

Казка про Весну
  Були в Сонця чотири дочки: Зима, Весна, Літо й Осінь. Усі сестри були красунями. Одна краща від іншої.
  Якось одного разу заманулося Зимі піти на Землю і Сонце відпустило її. Після подорожі повернулася вона додому, була дуже весела й дивна, кружляла біля сестер та батька. Сонце було трохи здивованим, тому й спитало у доньки:
  ─ Ну як там на Землі?
  ─ Спочатку було препогано, а тепер там пречудово!
  ─ Ти до того причетна, що все добре?
  ─ Ой, звичайно! Я так трудилася: сніжком все обтрусила, дітям радість подарувала…
  ─ Точно все добре чи, може, ще й чогось лихого натворила?
  ─ Та начебто нічого. Хіба що хуг-завірюх та сніговіїв випустила, коли була злою або засмученою,─ розповіла усе Зима. Сонце похитало головою, проте нічого не сказало.
  Закортіло й Весні спуститися на Землю. Батько не був проти ─ відпустив.
  От Весна вже на Землі… І що вона бачить!!! Хати в снігу, діти так одягнені, що й носів не видно!
  ─ Ой! Бр-р-р! Ну й холод, до кісточок дістає! Ой, бачу, сестричко, добре ти тут постаралася,─ обурилась Весна й підняла свої гарні зелені руки, сплеснула в долоні ─ й усе навкруги стало зеленим: на деревах з’явилося листя, у садах почали сходити й розпускатися квіти.
  Багато днів збігло. Весна насолоджувалася життям. Та враз все стало темно-сірим, чорним! Світ змарнів.
  ─ Що ж врешті-решт коїться? ─ гнівно промовила Весна й підняла вже вкотре свої чудодійні руки, та все одно нічого не змінювалося. 
  Весна блукала, та все ніяк не могла дізнатися, що ж дійсно трапилося…
Та ось перед нею з’явився наїзник з ослом. Чоловік був чорним, як ніч, й страшним, як якесь чудовисько.
  ─ Хто ти, чоловіче? ─ запитала Весна.
  ─ Я Блек Даркнес.
  ─ Приємно познайомитися, містере Даркнесе. А я…
  ─ Весна, знаю.
  ─ Звідки?
  ─ Я усе знаю. Навіть знаю, де ти живеш, яка в тебе сім’я,─ сказав чоловік. Весна була в захваті.
  ─ Чому ти нищиш красу?
  ─ У моїм серці живе зло, я ненавиджу все, що красиве!!!
  ─ Чому ж тоді ти мене не знищив?!
  ─ Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною! ─ сказав так чорний чоловік, посадив красуню на осла, і вони попрямували на південь.
  ─ Ще що придумай!
  ─ Будь ласка.
  ─ Ні! Ні! Навіть не проси! Хоч на коліна ставай ─ ні!
  ─ Ах так! ─ сказав Блек, підніс руки до уст, дихнув ─ і все вкрилося жахливим пилом і сміттям…
  ─ Стій! Досить! Не роби цього! ─ взяла його за руку. Та він продовжував свою роботу.
  ─ Добре! Добре! Я згідна! Я стану твоєю жінкою.
  Блек Даркнес нічого на це не відповів, спокійно дав наказ ослові прямувати на північ. Той так і зробив, а підлий злодій почав читати якесь закляття ─ за мить вони опинилися в темній печері ─ будинку чорного чоловіка. Він оголосив, що в нього за годину весілля. Гомін почувся з печери. Якісь сірі тітки забрали Весну, переодягли у весільне плаття ─ чорно-сіре шмаття, ще й прикрасили голову молодої чорною фатою.
  ─ Ти просто принцеса темряви!
  ─ Спасибі вам, тітко! ─ похмуро сказала Весна.
  Збігло кілька годин. Блек Даркнес сказав майбутній дружині:
  ─ Я хочу тобі зробити весільний подарунок. Будь-яке твоє бажання збудеться!
  ─ Добре. Я хочу востаннє побачити білий світ, який сповнений радості і гамою кольорів!
  ─ Ну… добре! Йди.
  Весна вийшла у світ. Пробіглася полем, назбирала квітів, попрощалася з батьком, сестрами і вже намірилася йти в печеру. Та ось підлетіла до Весни ластівка:
  ─ Перетвори мене у себе. Я піду замість тебе. Ти так потрібна світу! А що я ─ на одну менше, на одну більше…
  ─ Ні, навіщо? Так, я розумію: весна без ластівки ─ не весна, а ластівка без весни ─ не ластівка. Та… У мене є ідея: давай засиплемо печеру всім кольоровим! Та нам потрібна допомога: самі ми не справимося!
  ─ Ми не одні! ─ Ластівка показала на звірят. ─ Вони нам допоможуть!
  ─ Спасибі тобі, Ластівко!
  ─ Завжди рада! А тепер на рахунок один, два, три починаймо! ─ промовила пташка, й усі дружно взялися за роботу.
  За годину печера зникла зі світу і плаття молодої стало зеленим. Весна сіла біля батька і заплакала так щиро, як плачуть тільки діти. Це були сльози щастя… А на її плечі тихо пурхала Ластівка…
  Ось і кінець злу та темряві… А на місце Весни прийшло Літо…





















ТОЧКА ЗОРУ

Вараш чи Кузнецовськ? (2015)

Всього відповіли: 10377
Як вирішити проблему безпритульних тварин в місті?

Всього відповіли: 7258

Останні новини

 
200

34400.net © 2011-2016

Кузнецовськ - новини без цензури

Використання матеріалів сайту дозволено лише з посиланням (для інтернет-видань - гіперпосиланням) на "34400.net".

Адміністрація 34400.net не несе відповідальності за зміст коментарів