34400.net
Кузнецовськ - Новини без цензури
ГОЛОВНА // Події // Далека дорога до Станиці Луганської...

Далека дорога до Станиці Луганської...

20.01.2015

4

2628

Виїхали цього разу, як ніколи, пізно. То машина забарахлила і довелось шукати іншу та перевантажувати вантаж, то в хлопців неув’язки на роботі. Зразу запланували їхати в сторону Станиці Луганської. Там поряд, в 30-й Новоград-Волинській бригаді, служить наш земляк Валерій Конопко, якому і вирішили завезти допомогу. А в Станиці Луганській, в батальйоні «Чернігів», служать мої побратими з 14 сотні Самооборони Майдану. Комбатом там Роман Піцків, колишній мій сотенний. Заступником в нього також побратим з 14 сотні Віталій Вус. Там же служать й інші мої друзі з Самооборони. Знаючи про дуже погану і засніжену дорогу від Купянська до Новоайдара, вирішили зробити гак 120 кілометрів через Словянськ - Соледар - Лисичанськ - Сєвєродонецьк. А далі на Новоайдар - Щастя - Станиця Луганська. Як виявилось, не прогадали.

 

У зв’язку з поновленням бойових дій, був більш жорсткий контроль на дорогах. На блок-пости виїхали Військові Служби Правопорядку, які через комп’ютер проводили перевірку всіх подорожніх. Були кілометрові черги. Тож використали давно перевірений спосіб. Вмикали аварійку і йшли в обхід колони по зустрічній смузі. До честі військових, волонтерів тут мають за своїх, і пропускають поза всякою чергою. Навчені гірким досвідом попередніх поїздок, вирішили не надіятись лише на навігатор і придбали топографічну карту Луганської області. А щоб перестрахуватись, взяли за провідника знайомого волонтера Олександра з Лисичанська.

 

 

Перша проблема виникла в Щасті. На блок посту, без жодних пояснень, нікого не пропускали в сторону Станиці Луганської. Дізнавшись, що стоять бійці з батальйону «Золоті Ворота», сказали їм, що ми волонтери і що в них служить наш земляк Андрій Пікусь. Назвали його позивний. І лише після цього нас пропустили. Ми там підібрали трьох озброєних бійців з 17 танкової бригади, які їхали в свою частину. І ми і вони були раді. Вони тому, що нарешті виїхали зі Щастя. А ми тому, що маємо озброєних захисників. Через деякий час побачили як з БТР, який йшов нам назустріч, солдати почали обстрілювати лісопосадку обабіч дороги. Тоді й зрозуміли причину заборони руху за Щастям. Через відсутність суцільної лінії оборони там діяли диверсійні групи бойовиків.

 

По дорозі до Станиці Луганської суціль сліди боїв. Залишки бліндажів, скелети згорілих автомобілів, танки догори гусеницями з відірваними баштами, які лежать за десятки метрів від самих танків. Замість лісу, ніби зламані сірники, стоять стовбури дерев. Обабіч дороги серед снігу видніються чорні вирви від мін та снарядів.

 

На блок-посту перед Станицею Луганською, солдати-львів”яни попросили хліба і води. Сказали, що мають все. Але сало чи тушковане м'ясо без хліба їсти не можуть. Та й чаю чи кави без води не можуть приготувати. Ми не мали ні хліба, ні води. Тож пообіцяли розжитись в інших і привезти на зворотній дорозі.

 

 

Нас зустрів Ярослав з «Чернігова». Супроводив до місця базування батальйону в будинку, чи то Єфремова, чи то його брата. Цікаво спостерігати картину. Величезний котедж. В ньому наповнений басейн і поруч відпочивають солдати. В кімнатах також солдати, зброя. На кухні щось готують. А в цей час чути залпи пострілів гармат та мінометів. Десь далеко і ближче чути вибухи. Постійно чути постріли з автоматів та крупнокаліберних кулеметів. До Луганська 5 кілометрів. Нам показують куди бігти і де ховатись в разі обстрілу. До того, що відбувається, у всіх спокійне відношення. Той спокій передався і нам

 

Комбат відсутній, заступник, Віталій Вус, лежить з запаленням легень і з температурою. Всім заправляє старшина. Повідомляє нас, що їм нічого не потрібно, бо щойно волонтери з Івано-Франківська привезли все необхідне. Рекомендує завезти в батальйон «Торнадо» де хлопцям потрібне все. Від їжі до одягу.

 

Приїхали бійці з «Торнадо», щоб забрати те, що ми привезли. Серед них виділялась дівчина Олена з автоматом і рішучим поглядом. Як виявилось пізніше, медсестра. Вирішили не перевантажуватись на вулиці, а зекономити час, і розвантажитись на їхній базі, яка розташована в будинку начальника Луганської міліції. Передали для них багато корисних і таких необхідних речей та продуктів. Їм всього не вистачає, тому що до них дуже рідко приїжджають волонтери. Дуже дякували за білі маскувальні халати, пошиті працівниками швейної майстерні «Алладін» і маскувальну сітку, виготовлену колективом нашої музичної школи (5 подібних сіток виготовлених активістами в «Лісовій пісні» ми завезли раніше для батальйонів «Донбас» та «Луганськ-1). А ще сподобались солдатам дитячі малюнки, які розглядались і розбирались в першу чергу. Особлива подяка за буржуйки, подаровані хлопцями з ЦРТМУ, які так потрібні на передовій.

 

Почастували нас кавою та розповіли про історію свого батальйону. Виявилось, що кістяк батальйону склали бійці розформованого батальйону «Шахтарськ». Багато УНСОвців, до яких відноситься і медсестра Олена. Недобрим словом згадували брехунів політиків, які використовували їх в передвиборчій кампанії, обіцяючи золоті гори.

 

Зважаючи на темну пору і небезпеку на дорогах, запропонували в них заночувати. Однак ми, зіславшись на те, що нас чекають в інших частинах, чемно відмовились. Обіцяного хліба львів’янам не взяли, бо й тут його не було. Далі наш шлях пролягав в сторону Білопілля. Десь там розташувався підрозділ 30-ї бригади, де служить наш Валерій Конопко. Однак ми туди не доїхали.

 

Пильним командирам на одному з блок-постів ми виявились підозрілими, а особливо коли назвали пароль. Цивільні, які використовують військовий пароль, завжди викликають підозру. Нас не випустили з блок-посту. Забрали паспорти. Кудись телефонували звіряючи наші особи з якоюсь базою. Протримали нас мабуть години півтори. Нарешті приїхав на автомобілі Валерій. Розповідав, що отримав прочухана від комбата за розголошення місця дислокації і за те, що ми на блокпосту назвали його прізвище, а не позивний. То ж настрій був не дуже хороший. Передали багато чого з привезеного, індивідуальні передачі. Найбільше до вподоби йому припав переданий бінокль. Швидко попрощались і поїхали далі в місто Щастя. Поспішали, адже військові повідомили, що за графіком, росіяни о 22 годині розпочнуть обстріл Щастя. Приїхали в розташування батальйону «Золоті Ворота» до нашого Андрія Пікуся. За період, що його не бачив, змужнів. А вже від нього до першої роти батальйону «Айдар», яка розташована в будівлі профілакторію ТЕЦ, який недавно піддався нищівному обстрілу. Зустріли земляка Петра Сича. Говорив неприродно голосно та все перепитував. Жалівся, що почав падати зір. Хлопці розповіли, що він трохи контужений. Росіяни обстрілювали якоюсь потужною зброєю, снаряди якої, під час вибуху, ще й виділяли невідомий газ, від якого важко дихати. Як не поспішали, але виїхали зі Щастя десь після 23 години.

 

 

Додому дістались без пригод, якщо не враховувати ще однієї затримки на блок – посту, коли назвали нічний пароль. Сказали, що не пропустять і не дозволять їхати далі, бо рух після 20 години заборонений. Знову кудись телефонували, повідомляли наші прізвища, номери паспортів. Розповідали про диверсантів, які активізувались на прилеглій території. Можливо, це було викликане тим, що з нами був Олександр з Лисичанською реєстрацією?

 

По приїзді додому телефонували в «Торнадо». Командир Боксер повідомив, що вчора після нашого від”їзду було поранено трьох бійців. Валерій передав подяку від комбата з 30-ї бригади, який дуже нам дякував і запрошував в гості. Також до мами телефонував Андрій Пікусь і сказав, що в частині задоволені нашим приїздом. А хлопці з «Айдару» і розповіли про нічний обстріл і бій з сепарами.

 

Ось такий короткий звіт про дуже насичену поїздку на Схід. Тож хочу подякувати, від імені солдатів, всім тим, хто допомагає нашій армії і без допомоги яких не відбулась би ця поїздка. Тим невідомим людям які наповнюють контейнери в магазинах. Керівникам та працівникам цих магазинів, Церквам ХВЄ з Кузнецовська та Собіщиць, працівникам Володимирецького суду, Електроцеху, ЦРТМУ, ТзОВ НМУ ЕПМ, нотаріусу Л. Сусь, начальнику управління освіти Н. Хвалько, профспілковій організації СМСЧ-3 за надану допомогу на придбання палива, зарядних пристроїв та акумуляторів для рацій, а також на придбання далекоміра для снайпера спецпідрозділу «Альфа».

 

 

Степан Жданюк

Всього коментарів: 4
1
Іван В. | 20.01.2015 | 15:14
+ (0) -
Молодці хлопці. Вони вже далеко не перший раз їдуть та везуть допомогу нашим бійцям на схід. Я сам був в АТО і дуже було приємно, коли вони до нас декілька разів приїзджали. Храни Вас Бог!!!
2
Оксана | 20.01.2015 | 15:33
+ (0) -
Молодці!!!Поки є такі люди,нашу країну не перемогти!Слава Україні!!!
3
Роман | 26.01.2015 | 20:21
+ (0) -
Такі люди потрібні в даний момент для нашої багатостраждальної України, на їх плечах тримається вся Україна, вони ГЕРОЇ. Слав Україні! Героям Слава! Хай береже Вас Господь Бог!
4
Андрей Жаров | 26.01.2015 | 21:52
+ (0) -
Как-то мой комбат сказал - если ты устанешь от всего на свете, если тебе будет тяжело, если захочется всё бросить, не важно где - на войне на фронте или на войне в Киеве - если захочется все бросить и просто жить своей жизнью, то вспоминай о тех, кто уже не с нами и помни, что если ты опустишь руки, то они, воюя тогда рядом с тобой, отдали свои жизни зря....
Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію, яку не встигли видалити чи пропустили адміністратори. Якщо у вас є докази, що наведені в коментарях факти не відповідають дійсності – звертайтесь на редакційну пошту info@34400.net з конкретними зауваженнями і коментарі будуть видалені.
Ім'я *:
Email:
Код *:

ТОЧКА ЗОРУ

Вараш чи Кузнецовськ? (2015)

Всього відповіли: 10379
Як вирішити проблему безпритульних тварин в місті?

Всього відповіли: 7259

Останні новини

 
200

34400.net © 2011-2016

Кузнецовськ - новини без цензури

Використання матеріалів сайту дозволено лише з посиланням (для інтернет-видань - гіперпосиланням) на "34400.net".

Адміністрація 34400.net не несе відповідальності за зміст коментарів