34400.net
Кузнецовськ - Новини без цензури
ГОЛОВНА // Інтерв'ю // В гостях у ветерана

В гостях у ветерана

05.05.2016

0

1947

Днем перемоги над нацизмом у Другій світовій є дата 9 травня. Найбільш пам’ятним є цей день для самих очевидців буреломних подій 1939—1945 років. У співпраці з ТРК «Бурштиновий шлях» дев’ятикласники Кузнецовської гімназії побували у ветерана Миколи Заболотного.

 

Про минувше життя і військові будні у 120-ому протитанковому артилерійському полку Білоруського фронту почули з живих вуст кузнецовські учні.

 

 

- Миколо Семеновичу, де ви народилися, у якій сім’ї?

 

- Народився я 1926 року у селі Косиківці, Новоушицького району, Хмельницької області у сім’ї селянина. Нас було семеро. Після того, як я пішов в армію, мати мала ще двох дітей, але за моєї відсутності у післявоєнні роки голоду вони померли.

 

- Як минулося ваше дитинство у довоєнній Україні?

 

- Дуже важко. Був страшний голод 1933 року. Мені тоді було 6 років. Багато людей попухли з голоду. В нас була корова, давала щодня відро молока, десь знаходили склянку крупи і так перебивалися. Їли кропиву, акацію. Дуже чітко пам’ятаю, як ми, малі діти, хотіли хоч, щось з’їсти, а не було нічого.

 

- Друга світова війна застала вас зненацька. Чи встигли отримати освіту?

 

- У нашому селі була школа, де я закінчив сім класів. Тільки довелося здавати екзамени — як почалася війна.

 

- Як проходили перші дні війни для вашої родини?

 

- Війна почалася дуже страшно. Бомбили. У сільські криниці нацисти кидали отруту, щоб люди вмирали. То старші хлопці і дядьки чергували і вдень, і вночі. Сама війна на фронті мені дісталось мало — один рік . Як тільки в січні виповнилось 18, так у березні забрали в армію.

 

- Чи були чудеса у вашому житті, випадки, коли ви були впевнені, що вибратися неможливо, але рятувалися?

 

- Це було тоді, коли німці окупували всю Хмельниччину. В той час мене двічі забирали і везли до Німеччини, але я тікав.

 

- Миколо Семеновичу, де вам довелося воювати?

 

- Спочатку нас готували 2 місяці у Горькому, а звідти відправили у Білорусію, на той час Мінськ ще не був звільнений. Ми пішли у наступ, а німці на той час відступили до Латвії. Далі ми воювали біля Кенігсбергу. Стільки війська там розбито було, як під Сталінградом. Нашим полком командував генерал Черняховський, а після нього Василевський. Навесні взяли Кенігсберг. Всіх полонених направили у Білорусію. Під час чергового наступу ми захопили чотири підземні склади з боєприпасами і провізією. Зверху розкинувся ліс так, що його ніхто не міг помітити. Пізніше ми вирушили до міста Данциг (Німеччина) і о восьмій годині ранку оголосили, що війна закінчилась, це було 8 травня.

 

 

- Які ж відчуття були після оголошення звістки про перемогу?

 

- Раділи всі, хто залишився в живих: і старі, і молоді. Кидали в небо хто що бачив, стріляли вверх від щастя!

 

- Розкажіть, будь ласка, як далі склалося ваше життя?

 

- Нас, радянських солдат, хотіли відправити на Далекий Схід. Погрузили у вагони, станція є така, досі пам’ятаю — Пілау. Стоїмо день, другий — не відправляють. І тут наказ — на Варшаву. Ви не повірите, але Варшаву було не впізнати: центральні дороги всі розбиті, будинки завалені, зруйновано все. Так минув місяць. Після того направили нас в м. Познань, на кордоні між Польщею і Німеччиною. Так як нам, молодим військовим, заміни не було, то служити довелося не один рік, як зараз, а цілих п’ять. Додому я повернувся у грудні 1949 року. Повернувся я в село, та й що робити? А були тоді трудодні. Це як ти працюєш на буряках чи картоплі, а тобі (сміється) паличку ставлять, що відробив. Грошей ніяких не давали і паспортів селянам не давали на руки теж. Залишайся в селі і працюй, як хочеш.

 

- І скільки ж ви отак відпрацювали на «трудодні»?

 

- А ні дня! (сміється). Одного разу пішов я в сільську раду. Вони в доброму гуморі були, то я й кажу: «Документи давайте!». «Не дам. Залишайся тут», кажуть. А там телефони стояли, такі великі дерев’яні коробки. Беру трубку і кажу: «Товаришу майор! ( насправді ніхто не відповідає) Що мені робити? Не дають довідку!». Тоді секретар на мене дивиться уважно. Я продовжую розмовляти сам із собою: «Не знаю. Ну то приїдьте завтра на 8-у годину в район!» Чиновник подумав трохи та й каже: «Випишіть йому ту довідку!». Таким дивом я отримав паспорт. Сміхота та й годі. Так почалося моє нове життя.

 

- Миколо Семеновичу, розкажіть нам більше про свої медалі та ордени.

 

- Ось бачите (демонструє на піджаку) — це колодочки, щоб не носити усі медалі. Маю орден від Леоніда Кучми, а інші всі — ювілейні, вони не вважаються бойовими.

 

 

- Як в долі склалося, що ви тепер проживаєте у Кузнецовську?

 

- Спочатку я працював у Кам’янці-Подільському на Хмельниччині. Там я одружився. Невдовзі поїхав у м. Керч і влаштувався на залізо-рудний комбінат. Потім з дружиною переїхали на Донбас, ближче до Донецька. І наступні 18 років я працював у шахті. Вийшов на пенсію. А на Поліссі, моя донька працювала кранівником. Заради неї ми і переїхали до Кузнецовська. З 1978 року живу в місті енергетиків.

 

- Наостанок, щоб ви хотіли б побажати сучасній молоді?

 

- Не хочу щоб ви знали і бачили, що таке війна. Бажаю вам насолоджуватися мирним життям, бо час дуже швидкоплинний.

 

 

 

 

 

ТРК «Бурштиновий шлях»,

кореспондент Анжела Поліщук

з гімназистами Софією Кирилюк, Анною Самулік,

Юлією Водько, Анастасією Слободіною, Анастасією Пашко

 

Фото Юрія Поліщука

 

 

Всього коментарів: 0
Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію, яку не встигли видалити чи пропустили адміністратори. Якщо у вас є докази, що наведені в коментарях факти не відповідають дійсності – звертайтесь на редакційну пошту info@34400.net з конкретними зауваженнями і коментарі будуть видалені.
Ім'я *:
Email:
Код *:

ТОЧКА ЗОРУ

Вараш чи Кузнецовськ? (2015)

Всього відповіли: 10240
Як вирішити проблему безпритульних тварин в місті?

Всього відповіли: 7190

Останні новини

 
200

34400.net © 2011-2016

Кузнецовськ - новини без цензури

Використання матеріалів сайту дозволено лише з посиланням (для інтернет-видань - гіперпосиланням) на "34400.net".

Адміністрація 34400.net не несе відповідальності за зміст коментарів