34400.net
Кузнецовськ - Новини без цензури
ГОЛОВНА // Місто // Нарешті поїздка відбулася...

Нарешті поїздка відбулася...

22.02.2016

2

1471

Степан Жданюк про чергову поїздку на Донбас:

 

 

"Цього разу довго збирались, щоб виїхати на Донбас. Чекали доки Валерій К. відремонтує автомобіль Джип, кошти на придбання якого віднайшов Олександр Маринич. Виїхали, як ніколи рано, адже дорога далека. Аж до Станиці Луганської, де базується підрозділ в якому служив Олександр і для яких був придбаний автомобіль.

 

Поїздка зразу не склалась. Дорога виявилась трудною через великий сніг який застав нас на під”їзді до Коростеня. На трасі багато аварій. А тут ще на Джипі пробили колесо. Тому довелось добиратись до найближчого пункту шиномонтажу підкачуючи колесо через декілька кілометрів. За Борисполем знову невдача. Вийшла з ладу коробка передач автомобіля на якому перевозили допомогу. Тож вимушено заночували в придорожньому готелі. А Віктор Дейнека зайнявся пошуком іншого автомобіля. Вранці приїхав Анатолій Кібиш. І перевантаживши допомогу на його автомобіль продовжили рух на Донбас.

 

 

Дорогою місцеві волонтери передали через Олександра Маринича ноутбук та оливу для його побратимів, а ще домашню випічку для солдатів. Вже надвечір були в Краматорську, де передали гостинці спецпризначенцям та підрозділу, в якому служить наш земляк Сергій Д. Сам Сергій був на завданні, тож передачу від мами отримали його друзі. Далі знову в дорогу в сторону Костянтинівки, де в умовленому місці зустрілись з Богданом Хондокою, якому й передали багато всього з привезеного.

 

В Торезьку (Дзержинську) заїхали до госпіталю, в якому служить наш Володимир Козбур, та передали гостинці від матері. Нічого іншого не взяв, сказавши, що забезпечення на високому рівні. Ще двох наших земляків Графа та Петра Сича не побачили, бо в цей час активізувались бойовики і вони не змогли залишити позиції. А волонтерів в темну пору року, та й ще й під час боїв, на передову не допускають. Тому зустрілись з місцевим волонтером Ігорем, якому залишили передачі та іншу допомогу солдатам. Дуже поспішали, бо в Бахмуті (Артемівську) вже зачекався Ігор Матюх, який дуже хвилювався, бо їм ще потрібно було доїхати до своєї частини, яка знаходиться далеченько від міста. Він все запитував, що ми їм передамо і чи поміститься допомога в автомобіль ВАЗ- 2104. Мені здається, що не помістилась. Далі знову в дорогу до знайомого підрозділу з 30-ої бригади. А звідти на Луганщину.

 

 

І перший неприємний сюрприз. Нас не впустили в Лисичанськ. Виявляється, що є наказ не впускати до міста після 23 години. Тож довелося телефонувати до заступника командира одного з підрозділів Михайла Волинця, який дислокується в Лисичанську. Михайло приїхав на блокпост і під свою відповідальність провів до міста. Запропонував заночувати в його частині. На що ми з радістю погодились. Ночували в неопалюваному приміщенні на солдатських ліжках. Умови військових непогані. Приміщення, де розміщений особовий склад, обігрівається буржуйками. Обладнаний туалет, умивальники та душова розміщені в наметі, є тепла вода. На кухні багато різних продуктів. Харчуються всі разом. І солдати і командири. Від нас не взяли зовсім нічого, крім молока. Від запропонованого сніданку ми відмовились і попивши кави вирушили далі.

 

Щоб пришвидшити поїздку і не їздити один за одним, роз”їхались кожен за своїм маршрутом. Валерій К. з Олександром Мариничем поїхали до військової частини, в якій раніше служив Валерій, а ми з Віктором Дейнекою та Анатолієм Кібишем поїхали до частини, де служить наш Петро Городний. Передали гостинці від рідних та від себе, а ще біноклі від Миколи Ковальова зі США. Побачили постійну готовність наших солдатів висунутись на передову. Тому стали спокійніше відноситись до інформації про російську техніку поблизу наших позицій.

 

Зустрілись вже в Щасті на АЗС, що на в’їзді до міста. Рік назад ця заправка була зруйнована Градами, але вже відновлена і працює. Рік не був в місті і спочатку не міг зрозуміти, що не так. А потім зрозумів, що в місті не чути вибухів. І про ті часи нагадують лише вирви та зруйновані будівлі. А ще спостережна вежа яка лежить біля блокпосту. Дорога погана, тож до Станиці Луганської добирались довго. Пригадалось перебування в цих краях минулого року. Тоді вздовж дороги лежали підбиті танки, вирвані з корінням дерева, а в місті постійно звучали залпи та вибухи, кулеметні та автоматні черги.

 

 

Зараз тихо. Людей небагато. Лише біля переходу на іншу сторону трохи жвавіше. Якби не зруйновані будинки та військова техніка, замаскована на людських подвір’ях, то про війну хіба що нагадували б військові зі зброєю. Заїхали до побратимів О. Маринича, які зустріли його як рідного. Щоб не заважати друзям, вирішили ознайомитись з побутом солдатів. В приміщенні тепло, є всі зручності. Тут же розміщені кухня та їдальня. А ще командир показав кабанчика, якого вони купили. Бо шкода викидати залишки продуктів. Нас погодували наваристим борщем та чудовим шашликом, м'ясо для якого хлопці придбали на ринку. Вирізка, за словами командира, коштує 65 гривень за кілограм. Значно дешевше ніж в наших краях. Після обіду відбулася передача придбаного автомобіля, яким військові залишились задоволені. Не менш задоволеними були Олександр і Валерій. Адже я знаю, скільки коштів, нервів і енергії витратили вони, щоб відбулася ця передача.

 

 

Поспішали, бо потрібно було заїхати ще до трьох військових частин. В Червоний Лан до Романа Годунка попали вже коли смеркало. Роман зрадів передачі від рідних та від зустрічі з земляками. Відмовлявся від продуктів. Ми обійдемось, а ви везіть іншим. Те ж саме говорив і Ігор Марчук, брат Миколи Ковальова, до якого ми приїхали вночі. Хлопці вийшли з лісу на дорогу по страшенній грязюці. І нам стало їх шкода, уявляючи, як вони носитимуть ті ящики до місця свого розташування.

 

По дорозі додому, заїхали ще до однієї з військових частин в Слов’янську, де зустрілись з Олександром Апончуком, щоб передати йому гостинці від Василя Хвалька. На виїзді з міста були приємно здивовані відношенням міліції. Ніякого обшуку, а лише бесіда-інструктаж, як поводитись на дорозі в разі зустрічі військових колон. Зворотна дорога видалась також важкою. Сніг від Ізюма до Полтави перетворив дорогу на ковзанку. Але все обійшлось і ми без пригод дістались додому.

 

Від поїздки залишились приємні враження. Армія все менш потребує допомоги. Солдати віддають перевагу каві, чаю, кондитерським виробам, домашній консервації. З задоволенням беруть молоко, домашні пиріжки та хліб. А випічки та молока цього разу в нас було достатньо. Постарались Ліда Ткач, Віра Симонюк, Ростислав Сніжко та Церква ХВЄ з Сопачева. Тож передаю їм подяку від солдатів.

 

А ще хочу подякувати всім, хто допомагає через встановлені контейнери в магазинах міста та особисто передає допомогу солдатам. А також Леоніду Закревському - 2100 грн., Святославу Решетицькому - 1750 грн., Олексію Шкабою - 50л ДП, Анатолію Бортнику - 500 грн., Лідії Ткач - 200 грн.,Олегу Гриценку - 200 грн., Людмилі Берлінській - 150 грн. Окрема подяка Віктору Дейнеці та Анатолію Кібишу за надані автомобілі.

 

Зараз знову готуємось в дорогу".

Всього коментарів: 2
1
володимир | 24.02.2016 | 20:17
+ (0) -
Видалено
2
Жданюк | 27.02.2016 | 12:23
+ (0) -
Прошу вибачення в Віри Симончук за перекручене прізвище. (написано Симонюк)
Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію, яку не встигли видалити чи пропустили адміністратори. Якщо у вас є докази, що наведені в коментарях факти не відповідають дійсності – звертайтесь на редакційну пошту info@34400.net з конкретними зауваженнями і коментарі будуть видалені.
Ім'я *:
Email:
Код *:

ТОЧКА ЗОРУ

Вараш чи Кузнецовськ? (2015)

Всього відповіли: 10251
Як вирішити проблему безпритульних тварин в місті?

Всього відповіли: 7196

Останні новини

 
200

34400.net © 2011-2016

Кузнецовськ - новини без цензури

Використання матеріалів сайту дозволено лише з посиланням (для інтернет-видань - гіперпосиланням) на "34400.net".

Адміністрація 34400.net не несе відповідальності за зміст коментарів