34400.net
Кузнецовськ - Новини без цензури

Андрій Пашко

Андрій Зіновійович Пашко, народившись 12 червня 1919 року у с.Вараш і провівши у ньому (а пізніше – у Кузнецовську) майже все життя, прикипів серцем до рідного краю. Тут учителював, закінчивши Київський інститут іноземних мов, тут малював, маючи за плечима, крім художньої самоосвіти, ще й факультет рисунка і живопису при Всесоюзному домі народної творчості у Москві. Історія України і пейзажі Надстир’я стали головною тематикою нашого земляка-патріота. І хоча лаврів у живописі він не здобув, його роботи, зокрема з циклу, де фігурують і старий Вараш, і новий Кузнецовськ, принесли йому заслужене визнання серед колег-художників, творчих людей в інших галузях, серед школярів міста.


Усього лише тиждень цей шановний ветеран Великої Вітчизняної війни не дожив до свята Перемоги і в цьому проглядається не додаткова причина для жалю, а якийсь Божий помисел, бо Господь забирає до себе тих, кого любить.

Адже був Андрій Зіновійович людиною глибоко віруючою і, ввійшовши у поважні літа, не міг не відчути ласки Божої до себе: і на війні вижив, і відпущений йому строк прожив достойно, і мав щастя займатися улюбленою справою. Тому, чим довше він топтав ряст у земній обителі, тим більше займався малярством і тим менше говорив про себе: не хотів ні інтерв’ю, ні статей, нічого такого, що могло б вважатися виявом гордині.



Водночас він був дуже активним у справі збереження історичної пам’яті про наш куточок Полісся і саме заради цього співпрацював як з громадськими організаціями, так і з міською газетою. У «Вістях» за його участю було надруковано чимало різнопланових статей краєзнавчого характеру. Для прикладу – про польське поховання у лісі за селом Костюхнівка.

Андрій Пашко, Віталій Кравченко та редактор нашої газети організували поїздку на це кладовище, аби на польськім прикладі показати, як треба шанувати пам’ять про співплемінників. Це було на часі і стало приводом для упорядкування могил кузнецовців-учасників Великої Вітчизняної війни, які не мають родичів у місті.

І так уже вийшло, що цьогорічна МАКівська збірка «З душі починається світ» стала останньою, де розміщені спогади А.Пашка. Водночас вона, прикрашена на обкладинці ілюстраціями його малярських робіт, стала для Андрія Зіновійовича своєрідним знаком пошани творчих людей Кузнецовська і визнанням його здобутків у живопису.

 

Чотири його роботи куплені для РАЕС, авторська виставка полотен знайшла багаторічну «прописку» в інформаційному центрі станції, багато робіт придбано жителями Кузнецовська.



Але мало хто з них знає той факт, що в 2010 році Андрій Зіновійович отримував стипендію голови Рівненської облдержадміністрації, що було певним визнанням і деякою матеріальною підтримкою цьому українському пенсіонеру. І не просто пенсіонеру, а активному довгожителю, який до останніх днів не втрачав ні інтересу до життя і людей, ні любові до рідної землі та творчості. І не просто українцю, а патріоту, який тихо і скромно робив свою справу на переломах епох: польської – совєтської – української. Всім би нам отак – без галасу, але щоденно робити хоч щось для тої України, якої ще нема, з вірою, що вона буде, - така ж спокійна й осяйна, як наша земля, як життя одного окремого її громадянина, котрий щойно пішов від нас.

Він ніколи не шукав почестей собі – тому справою честі для нас, міської громади, вважаю віддання йому останньої шани у вигляді присвоєння Пашку Андрію Зіновійовичу звання Почесного громадянина Кузнецовська.

Людині, що знаходиться по ту сторону добра і зла, це не потрібно – це потрібно нам самим. Щоб хоч на крок вирватися із виру негативних пристрастей, які заполонили Україну і її мешканців. Щоб показати самим собі: ця людина залишила свій слід не тільки на землі, але й у наших душах, які ще відкриті для добра.

Петро Комнацький, газета «Вісті»

Всього коментарів: 3
1
34400 | 22.02.2013 | 11:56
+ (0) -
Стаття Петра Комнацького (газета "Вісті")

Добра пам’ять про добру людину


Кузнецовськ – місто молоде і сучасне. Але було б неправильним, говорячи про його кращих людей, обмежуватися лише будівельниками чи енергетиками. Адже недарма кажуть: «Не хлібом єдиним живе людина». Тому оповіді про людей мистецтва газета розпочинає з патріарха цеху живописців Пашка Андрія Зіновійовича (1919-2012р.р.).

Життя було щедрим на роки, бо зовсім небагато залишалося йому до тих традиційних «ста літ», які ми бажаємо один одному в дні народження. І майже весь час, який був відмірений долею, Андрій Зіновійович прожив у рідних місцях, де річка Стир одним берегом має Волинь, іншим – Рівненщину. Поза Поліським Надстир’ям був недовго: фронтові роки та навчання в Москві у повоєнний час. Там закінчив курси англійської мови при факультеті іноземних мов, вчився також на факультеті рисунка і живопису при Московському Домі народної творчості. А вищу освіту колишній громадянин Польщі, вже як громадянин СРСР, здобув у 60-х роках у Київському інституті іноземних мов заочно. І як мешканець Кузнецовська став громадянином незалежної України.

За скупими рядками біографії вимальовується певна аполітичність, тим паче, що на мітингах Андрій Зіновійович горло не дер, як інші, у груди себе не бив – який то він щирий українець! Проте протягом усього свого життя – і трудового, і творчого – засвідчив істинний патріотизм любов’ю до рідної землі та працею на її благо.

Вчителював у селах Вараш, Новий Чарторийськ, Цміни, Колодії. Знав англійську, польську, чеську, російську мови, але користувався виключно українською. Не місцевою говіркою, а тією мовою, якої научав Шевченків «Кобзар» Зіновія Пашка, а той – сина Андрія, бо в семирічці у довоєнній Старій Рафалівці викладання велося виключно державною (польською) мовою. Можливо, саме тому свого сина Андрій Зіновійович назвав Тарасом.

Як і всяку іншу, вчительську роботу герой цього нарису виконував старанно. Один з його учнів розповідав, що викладачі київського вузу, куди той поступив у 70-ті роки, були здивовані, що в сільській школі, в поліській «глибинці» англійська мова викладається на досить пристойному рівні.

Але кузнецовська громада знала Андрія Пашка здебільшого як самобутнього художника. І всяк, хто бачив його полотна, міг дійти думки: «Не заради грошей чи слави вони писані. Для себе, для душі творив їх чоловік». А приїжджі люди, котрі відвідують Інформаційний центр ВП «РАЕС», де виставлено декілька десятків робіт художника (фото зверху), навіть не знаючи нічого про їхнього автора, можуть безпомилково визначити, що писав їх українець. Скоріше всього – з місцевих.

Адже головною тематикою творчості Андрій Зіновійович обрав поліські пейзажі, урізноманітнюючи їх то видами старого Вараша, в якому народився, то Кузнецовська, за зведенням якого спостерігав із «першого кілочка». Любила ця людина свою рідну землю, дуже любила. І не лише Надстир’я, але й усю Україну з її славною минувшиною: чи то Колківська демонстрація 1935 року на одному з полотен, чи визвольна боротьба часів Хмельниччини на безлічі картин, чи літературний Тарас Бульба (на фото внизу). Як на мене, то цей образ не тільки «тягне» на билинного богатиря, але своєю експресією перевершує знамениту картину В.Васнецова, у якій три богатирі статичні, ніби верхи позують перед фотографом.

Олівець і пензель наш земляк уперше взяв до рук у п’ятирічному віці і вже не випускав їх усе життя. І тільки те невблаганне, що чекає на кожного з нас, розлучило його з улюбленою справою. Полотна, створені художником, - це й матеріальний слід на землі, і духовний, бо проникнуті вони любов’ю до України мальовничої та героїчної. А ще ця людина залишила яскравий слід у душах людей, які знали його. Характерний штрих: спогади окремих учнів Андрія Зіновійовича – не відмінників, а тих неспокійних, з якими вчителю довелось добряче повозитися, - найкращі. Бо, занурившись у вир дорослого життя, у якому люди дуже різні, вони зуміли оцінити міру душевної теплоти і зусиль свого педагога.
2
34400 | 22.02.2013 | 11:56
+ (0) -
Знаючи це, автор нарису запитав у Тараса Пашка, давно уже киянина, конкретніше: «Яка риса характеру була найяскравіше виражена у Вашому батькові: працелюбність, доброта, виваженість чи якась інша?» Син не роздумував довго: «Доброта! Вона була виражена у всьому і завжди. Без неї батька просто неможливо уявити. Хоча вона часом шкодила йому самому, бо дехто цією добротою користувався не з найкращими намірами».

Ця відповідь і дала назву нарису. А його закінченням нехай стануть слова мудрої людини, чия душа відкрила очі в світ у старому Вараші в далекому від нас 1919 році, і яка на 90-му році свого життя писала: «Будуються добротні житлові будинки, школи, церкви, лікарні, крамниці і багато іншого потрібного для побуту. Але, на жаль, багато не дуже потрібного, навіть шкідливого: гральні заклади, надмір різних барів. А чому б не більше простих, недорогих їдалень, різних майстерень (щоб зменшити кількість безробітних)? Виконати заплановане! Якби тролейбусна лінія зв’язала об’єкти РАЕС і місто, то зменшилась би кількість старих маршруток, чистіше було б довкілля. Лицемірством є заяви, що от було б село, жилося б спокійніше, здоровіше… Нехай би і воно лишилось – косили б луги, вирощували б живність, овочі-фрукти для себе і для жителів міста-супутника, поряд із селом. Але що сталося – те сталося.

Життя в сучасному місті Вараші-Кузнецовську поліпшилось як у матеріальній, так і в духовній сферах. Зовні колишнього варашанина не відрізнити від, скажімо, киянина. Багато людей місцевих і приїжджих знайшло тут добре оплачувану роботу. Негативом, як і в усій Україні, є велика різниця в оплаті праці. Поляризація в побуті, як і зрівнялівка – погане і небажане явище. Але це вже проблема «верхів», просякнутих всіма пороками сучасності. Вельми поліпшився побут одиноких пенсіонерів. Підтримує держава нас пенсіями, лікуванням. Мені, наприклад, допомагає по господарству, в побуті працівниця територіального центру пані Зоряна – порядна, працьовита, котра, окрім своєї немалої сім’ї, опікується десятком таких, як я, людей. Поліпшується і духовне життя. Всі отримують, як мінімум, середню освіту і багато хто – вищу».

Петро Комнацький

P.S.
Дуже хотілося б, аби ця публікація чимось допомогла вирішити проблему з творчим спадком нашого земляка, якого в минулому році не стало. Це більше півтораста полотен художника. Було б добре, якби місто чи РАЕС, чи хтось інший викупили частину цієї колекції для зберігання і демонстрування. Щоб і через роки кузнецовці могли сказати: «Ця людина жила поміж нас!»
3
Сергій | 22.12.2014 | 22:13
+ (0) -
Так воно вже ведеться у нашому місті . що достойних не шанують і картинами художників цікавляться . коли вони на халяву достаються ;Не купили у Пашка і не куплять в Максимчука.......
Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію, яку не встигли видалити чи пропустили адміністратори. Якщо у вас є докази, що наведені в коментарях факти не відповідають дійсності – звертайтесь на редакційну пошту info@34400.net з конкретними зауваженнями і коментарі будуть видалені.
Ім'я *:
Email:
Код *:

КАТЕГОРІЇ

Цікаві люди міста [31]

ТОЧКА ЗОРУ

Вараш чи Кузнецовськ? (2015)

Всього відповіли: 10367
Як вирішити проблему безпритульних тварин в місті?

Всього відповіли: 7254

Останні новини

 
200

34400.net © 2011-2016

Кузнецовськ - новини без цензури

Використання матеріалів сайту дозволено лише з посиланням (для інтернет-видань - гіперпосиланням) на "34400.net".

Адміністрація 34400.net не несе відповідальності за зміст коментарів