34400.net
Кузнецовськ - Новини без цензури

Петро Комнацький

Людина, про яку йде мова, зовсім не прагне перековувати когось у свою віру. Він каже: хто захоче повірити у велич свого народу, той має повірити сам. А як ця віра називатиметься: націоналізмом, поверненням до язичництва чи месіанством, то вже нехай словоблуди сперечаються.


Петро Комнацький народився 1950 року на Волині, в сім’ї простих поліщуків. Родина Комнацьких була аполітичною, теми влади й політики ніколи не обговорювалися, тож майбутній дослідник запоєм читав безсистемно усі книжки, що траплялися під руку. Особливо ж любив історію, навіть планував вступати на історичний факультет, закінчивши в 1966 році школу із срібною медаллю. Однак зрештою вибір віддав точним наукам, здобувши фізико-математичну освіту в Луцькому педінституті (нині – університет імені Лесі Українки), який закінчив у 1971 році. Математичний аналіз, яким оволодів у вузі, й допоміг в майбутньому зробити свої сенсаційні відкриття, – вважає Петро Іванович.

В інституті, окрім профільних дисциплін, молодий Комнацький всерйоз «підсів» на класику та на історію, де його найбільше цікавила минувшина рідного краю. В юнака вже почала вироблятися власна система самоосвіти, хоча про якийсь націоналізм тоді навіть не думав. Він був справжнім вихованцем комуністичної ідеології, довгий час таким і залишався. І хоча марксистсько-ленінській пропаганді не дуже вірив, всерйоз цікавлячись історією, до націоналістичного світогляду йшов ще довгих 20 років.

У 1972 році, прочитавши в журналі «Техника – молодёжи» статтю про «Велесову книгу», він навіть не здогадувався, що через 23 роки сам візьметься до дослідження цієї пам’ятки. І тема найдавнішої нашої історії червоною ниткою приведе його до незатьмареного міфами світогляду, до визнання у столичних наукових колах. 

Після служби у збройних силах Петро Комнацький працював учителем, був профспілковим діячем, директором кінотеатру, інженером на автотранспорті. Спробував хліба в лісопромисловості на Смоленщині, де пройшов шлях від сучкоруба до лісового бригадира із платнею чи не більшою, ніж у міністра галузі. Але згодом повернувся на Україну і переїхав жити у місто атомників Кузнецовськ, де заробляв на хліб фотокамерою.

І лише в 1994 році Комнацький знаходить нарешті своє істинне місце і покликання: влаштовується фотокореспондентом у міську газету «Вісті». З того часу журналістика стала його другим життям. У 2000 році Петро Комнацький прийнятий у Спілку журналістів України і переведений на посаду кореспондента газети.

Лише тут, на рідній землі, розкрився його талант історика, дослідника і публіциста. Він пройшов свій шлях життя заради хліба насущного, і тепер торує нову, незвідану й тернисту дорогу вивчення нашої минувшини, виковування ідеології великого українця із славною історією і цивілізацією, набагато древнішою за шумерську та грецьку.

У тому ж 94-му у виданні для діаспори «Ньюз Фром Юкрейн» англійською мовою з’являється його перша публікація щодо місця розташування Атлантиди, яке дослідник відкрив не на здогадках, а на базі чисел, поданих самим Платоном (тексти цього давньогрецького філософа – єдине джерело інформації про Атлантиду).

Наступного року Комнацький публікує в газетному варіанті часопису «Русь» відкритий лист Жаку Іву Кусто, директору інституту океанології в Монако, де вказує координати Атлантиди і просить їх перевірити. Водночас переклад цього листа французькою переданий адресату через генконсульство Франції. Звісно, жодної відповіді немає, бо Кусто все життя шукав затонулий острів у Середземному морі, а наш земляк вирахував, що йдеться про Крим. Тож дослідник береться за ґрунтовне текстологічне дослідження текстів Платона, яке розтягнеться на 15 років.

У 1995 році в Києві Петро Комнацький зустрічається з кандидатом філологічних наук Віталієм Довгичем. Відомий журналіст і видавець багато допоміг молодому поліському колезі. Зокрема, познайомив його зі щойно виданим повним перекладом «Велесової книги» Бориса Яценка, надихнув на опрацювання теми і всі роки роботи надавав філологічну допомогу. Щоправда, Петро Іванович не знав, що ця кропітка праця займе цілих 7 років. 

Лише у 2002 році вийшов у світ його переклад «Влес-книги», впорядкований за власним методом як 10 родових текстів руських племен, а не хаос розшарпаних на окремі сторінки малозрозумілого тексту, як у Яценка.

До речі, Комнацький – другий за значимістю після Б. Яценка дослідник цього епічного твору.

Іноді творчі люди за життя змінять не одну професію, зміряють не одну сотню кілометрів доріг світом, аж поки знайдуть роботу до душі. Але то безцінний досвід, який виробляє власний світогляд і життєве кредо. Комнацький обирав професію у 16 років, та вибрав не ту. Він з дитинства пробував віршувати, але до журналістики прийшов аж в 45 літ.

Петро Комнацький має сина, внука і улюблену справу. А завдяки Платону і «Влес-книзі» має настільки широкий кругозір і оригінальний світогляд, що професор Луцького університету Леонід Калапуша, прочитавши праці дослідника, з гордістю сказав, що пишається своїм талановитим студентом. А той, тепер уже 60-літній поважний чоловік, вважає, що своїми творчими здобутками зобов’язаний ґрунтовним знанням, отриманим в інституті, зокрема, від викладача вищої фізики Леоніда Романовича Калапуші та викладача математичного аналізу Миколи Микитовича Горбача. 

Він родом із Шацьких озер. Але серце тягнуло (чи доля вела) на історичну прабатьківщину: на Володимиреччину, де родина Комнацький жила до громадянської війни.

Тут, на древній землі, що досі береже первозданний природній колорит та ауру предківських святинь і капищ, почала прокидатися родова память. Саме завдяки цьому, вважає козацький нащадок Петро Комнацький (прізвище свого прадіда Івана знайшов у списку реєстрових козаків Богдана Хмельницького), вдалося опрацювати величезний масив інформації про етногенез українців «Влес-книги» і відкрити координати Атлантиди.

Сергій Скібчик,

член Національної спілки журналістів України,

Джерело

Всього коментарів: 17
1
м.к. | 28.11.2012 | 21:08
+ (2) -
Дуже цікава та неординарна людина.
2
Вова | 06.12.2012 | 11:58
+ (3) -
Стаття приємно вразила, автор дуже чітко описав особистість мого батька. От тільки внуків у нього вже двоє :)
3
Сусід | 23.04.2015 | 21:48
+ (0) -
"Хвали мене, моя губонько!!!"
4
Сум | 20.12.2015 | 14:09
+ (0) -
...Це - діагноз. такее трапляється, еоли в людини немає совісті, а вельми хочеться бути включеним до списку "відомі люди". Мета - якщо лоюди не хвалять (бо за що хвалити?!), то хоч сам себе в такий спосіб похвалю. а сором, гадає Петро - не дим, очі не виїсть. Тільки ж і людей не обманеш!
5
Сум | 20.12.2015 | 14:57
+ (0) -
Сумно, що таке трапляється. А міг же бути нормальною і совісною людиною...
6
Сум | 04.01.2016 | 14:03
+ (0) -
Знаю я цього хваленого ...! Амбітний, як баба. Вдає із себе хто зна кого. А насправді - ніщо.
7
КАЧОК | 04.01.2016 | 14:07
+ (0) -
Вова з лопухівки ,це К оля Пєшко,,все мало йому ,що газету   Вісті  завалив,,дай Комнацькому спокій хочаби на пенсії!!!
8
В. Хміль. Він же Сум | 15.01.2016 | 18:27
+ (0) -
До Качка. Та коли ваш пвдопічний ще працював у "Вістях", то не схоже було, щоб вельми шукав спокою. Навпаки - постійно ув"язувався у всілякі сумнівні афери, вважаючи себе маститим журналістом! Отож, як кажуть, що посієш...
9
Іван. Він же Сум | 19.01.2016 | 11:43
+ (0) -
Да й не жалкуйте ви за тими Вістями, бо в останні роки вони були зовсім не тими, що на початку. А все такі гавнацькі й спаскудили. І Пешко тут ні при чому.
Валєт. Він же Сум | 26.01.2016 | 02:35
+ (0) -
Зверніть увагу, що до інших людей із цієї категорії особливих питань ні в кого не виникло. А тут, як із мішка. Ось до чого призводить самохвальство...
Петро Комнацький | 04.02.2016 | 10:34
+ (0) -
Понад два роки стаття Сергія Скібчика спокійно"висіла" на сайті, аж поки декого не прорвало так, як буває улітку,
коли вкинути в громадський нужник пачку дріжджів. Цю статтю про мене Сусід і
Валєт  вважають самохвальством, ніби я сам про себе написав. А Хмільнатякає на якісь афери, не кажучи прямо, щоаферами неспокійного журналіста вважає критику у "Вістях" міської влади і навітьнепогрішимого Куца. А ось Івану Сидорчику відповідати не буду. Бо коли
дебіл-п'ятикласник розважається тим, що перекручує, аби висміяти, прізвища
однокласників, то ця звичка не полишить його й на пенсії. Тож Івану мало
образити мене словами "Знаю я цього хваленого ...! Амбітний, як баба. Вдає із себе хто зна кого. А насправді - ніщо",оскільки вони є його словесним автопортретом. Він ще й прізвище Комнацький
переінакшує на гавнацький, натякаючи на свою схильність вкидати дріжжі в певний час у певне місце.
І.С. Він же Сум | 07.02.2016 | 20:06
+ (0) -
І що поробиш, коли в чоловіка в голові лише нужники, які він сам на своєму шляху й насотворяв?! Вже був зчепився зі мною, влаштував на голому місці перепалку. А коли я, було, огризнувся й спробував засранця поставити на місце - почав натравлювати на мене моє начальство, вимагаючи, аби я привселюдно пред ним вибачився. Коли те відмахнулось (бо в нього й своїх справ вистачає) - подав у суд за начебто принижені мною його честь та гіднісь, не відаючи, що для того вони принаймні мали б у нього бути. Звичайно, там все програв, сплативши чималу суму. А тепер знову мене грішного згадав, прочитавши далеко не похвальні відгуки. Що тут можна сказати? Анічого. Лише поспівчувати пенсіонеру Комнацькому, який в гарячці вгадує коли й кому напаскудив.
Сум | 08.02.2016 | 00:21
+ (0) -
І ще одне. Й коли після того всього я запитав у Петра Івановича навіщо він так вчинив, то у відповідь почув просто таки геніальну відповідь: "А я хотів побачити, як ти на це все зреагуєшІ". Розумієте, він мене розглядав як піддослідного кролика... Отож якого, з дозвалу сказати, пошанівку після такого має чекати людина, яка доти іменувала себе ледве не товаришем?!
Сум | 11.02.2016 | 22:43
+ (0) -
М-да. Редіска. Інакше й не скажеш...
Vasjok | 14.02.2016 | 15:45
+ (0) -
Давніша за шумерську, українські атланти, велесова книга - симптоматично, я вважаю.
Сум | 15.02.2016 | 17:59
+ (0) -
Ну прямо таки черги стоять, щоб усе це вивчати, та ще й у інтерпритаціях!
Петро Комнацький | 25.02.2016 | 00:52
+ (1) -
«Жидам сердешним заздростало, Що й невеличкого царя, І з кизяка хоч олтаря У їх немає». Т.Шевченко, «Саул».Шановний адміністраторе 34400! Ви краще за інших знаєте, що я не просився у рубрику «Цікаві люди Кузнецовська», але заздрість анонімного дописувача  Сум, В.Хміль, Іван, Валєт, І.С.  вийшла за  всі межі, тому рекомендую поставити в рубрику замість мене Івана Сидорчика. Він – знаний в Україні письменник, за книжками якого в бібліотеках міста вічні черги.
Він – найвідоміший у Кузнецовську  маститий журналіст, який роботу в  станційній
газеті «Енергія» плідно поєднував з боротьбою проти станційних комуняк,зокрема, просвітлюючи колектив РАЕС думкою про москальських зайд, які зробили з українського (?) Вараша МДБ-НКВС-івський Кузнецовськ. І, як поета, йому немає рівних у мікрорайоні, в якому проживає цей достойник пера, що робить помилку в іншомовному слові «ІнтерпрИтаціях» та грішить русизмами «редиска», «насотворяв» тощо.                       Нічого негативного про нього не можу сказати, бо краще за мене він зробив це сам,   вихлюпуючи в коментарях сутність своєї душі на мою адресу:
Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію, яку не встигли видалити чи пропустили адміністратори. Якщо у вас є докази, що наведені в коментарях факти не відповідають дійсності – звертайтесь на редакційну пошту info@34400.net з конкретними зауваженнями і коментарі будуть видалені.
Ім'я *:
Email:
Код *:

КАТЕГОРІЇ

Цікаві люди міста [31]

ТОЧКА ЗОРУ

Вараш чи Кузнецовськ? (2015)

Всього відповіли: 10342
Як вирішити проблему безпритульних тварин в місті?

Всього відповіли: 7235

Останні новини

 
200

34400.net © 2011-2016

Кузнецовськ - новини без цензури

Використання матеріалів сайту дозволено лише з посиланням (для інтернет-видань - гіперпосиланням) на "34400.net".

Адміністрація 34400.net не несе відповідальності за зміст коментарів